РЕЦЕНЗІЯ: Другий всеукраїнський молодіжний симпозіум гончарного мистецтва «Чигирин-2004»
Другий всеукраїнський молодіжний симпозіум гончарного мистецтва «Чигирин-2004»: Альбом-каталог /Автор-упорядник Євген Шевченко. – К.: Народні джерела, 2005. – 48 с.: іл.
До альбому ввійшли фотознімки глиняних творів учасників симпозіуму «Чигирин- 2004» – Леоніда Нагірняка (Київ), Євгена Бакусевича (с.Гавареччина, Львівська
область), Анатолія Байди (Вінниця), Івана Бобкова (Київ), Анжели Драч (Умань, Черкаська область), Іванки Кізян (Умань, Черкаська область), Світлани Качан (с.Хомутець, Полтавська область), Юлії Козятник (с.Малютянка, Київська область), Ігоря Кривенця (Чигирин, Черкаська область), Юрія Нечая (Кременчук, Полтавська область), Сергія Пластуна (Черкаси), Лариси Скишляк (с.Золочівка, Львівська область), Ярослави Спасьонової (Київ), Сергія Тодорчука (Київ), Дмитра Шинкаренка (Київ), а також майстра-наставника Лесі Денисенко-Єременко (Васильків, Київська область).
На жаль, ілюстративний ряд каталогу не містить інформації, яку ж номінацію представляють ті чи інші твори, як, до речі, й відомостей про твори-переможці. Ілюстративну частину видання побудовано таким чином, що вона не висвітлює хронології всіх подій та основних здобутків учасників. З огляду на це, неможливо скласти повноцінне уявлення, чи справилися майстри з поставленим завданням. Каталог складається з ілюстративних матеріалів, поділених на три розділи: учасники, майстри-наставники та хроніка симпозіуму. Вдала панорамна фотозйомка та колаж подій, пов’язаних із будівництвом горна та випалюванням у ньому творів, стали родзинкою видання. Щоправда, за відсутності коментарів-анотацій до фото не завжди вдається «розшифрувати», хто, де і чим займається. Переглядаючи частину, присвячену безпосередньо конкурсантам, важко повірити в оприлюднену
інформацію про те, що деякі майстри немовби є «юними». Наукову й пізнавальну вартість видання також применшує поверхова інформація про конкурсантів, яка обмежується відомостями про ім’я, прізвище, рік народження та місце мешкання. Тим часом для читача залишається невідомою інформація про те, як ці гончарі потрапили на Всеукраїнський симпозіум, які вони мають «гончарні» досягнення, освіту, у яких конкурсах чи виставках брали участь, де працюють тощо. Окрім того, не підписано жодного каталожно-симпозіумного твору (чи вони взагалі не мали назв?), не кажучи вже про обов’язкове зазначення в подібних каталогах техніки виготовлення, використаних матеріалів і розмірів творів, місця їх зберігання, чого в каталозі, зрозуміло, теж немає.
